Їдемо з Болгарії з кубком, сяє він так гарно, що аж хочеться тримати в руках без рукавичок.
Правда, перед цим нам трохи надавали по шолому господарі турніру. Рахунок — ой, болючий: 19:81. Але тут без образ: болгари реально мають збалансовану, підготовлену, щільну команду. Вони, до речі, разом із вірменами готуються до чемпіонату Європи з баскетболу на візках — уже 7 вересня стартують у дивізіоні «С». Там вони тільки починають свій шлях нагору — через «B» аж до «А».
А у нас після вчорашніх ігор був баланс 1–1, тож сьогодні треба було обов’язково брати перемогу над Вірменією. І ми зробили це з красивими цифрами: 53:35. Солідно, впевнено, з хорошим настроєм. Повертаємося додому з кубком, та ще й з досвідом, який коштує дорожче за медалі.
До речі, у баскетболі на візках є такі тактичні фішки, що інколи сидиш і думаєш: «Та ну, це зовсім інший вид спорту!» Якщо цікаво, можу розповісти в коротких постах — у нас були такі рішення, які для класичного баскету виглядали б, м’яко кажучи, дивно.
Завдання мінімум ми виконали: достойно зіграли проти команд нашого рівня — Вірменії та Румунії, і обидві перемогли. Болгарія поки що вище класом, але нічого — і до них колись дотягнемося. Головне, щоб в Україні з’являлося більше гравців у баскетболі на візках, і щоб серед них виростали справжні монстри майданчика.
